1

1

Шифр роботи

«СТАЛИЙ РОЗВИТОК»

«ПРІОРИТЕТНІСТЬ СТАЛОГО РОЗВИТКУ ЗА УЧАСТІ

МІСЦЕВИХ ГРОМАД»

2

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………… 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ У ЗАПРОВАДЖЕННІ

ПРІОРИТЕТНИХ НАПРЯМІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

ЗА УЧАСТІ МІСЦЕВИХ ГРОМАД ………………………………….

4

РОЗДІЛ2. АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНИХ ЗАГРОЗ ЗА

РЕГІОНАМИ КРАЇНИ…………………………………………………

12

РОЗДІЛ 3. ПРІОРИТЕТИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ ЗА

УЧАСТІ МІСЦЕВИХ ГРОМАД, АДАПТАЦІЙНИЙ ПІДХІД………

18

ВИСНОВКИ…………………………………………………………….

25

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….

27

ДОДАТКИ

3

ВСТУП

Україна серед європейських країн має найвищий інтегральний показник

антропогенного навантаження на природнє середовище. Значним джерелом

забруднення є водні і земельні ресурси, повітряний басейн, а також деградація

грунтів і водойм. Майже все населення країни вживає неякісну питну воду,

продукти харчування й має проблему з забруднення атмосферного повітря.

Екологічні питання мають глобальний характер і тенденцію до загострення, що

вимагає запровадження системного підходу у збереженні довкілля в усіх

регіонах. Екологічні проблеми регіонального і локального характеру пов’язані

із особливостями територій, процесом управління і фінансовими можливостями

у реалізації заходів з раціонального природокористування і

природовідтворення.

Метою дослідження є оцінка й узагальнення пріоритетних напрямів

сталого розвитку за участі місцевих громад, виявлення можливостей реалізації

процесів, у тому числі проекту «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду»,

який є спільною ініціативою ЄС та ПРООН, який направлено на досягнення

глобальних цілей сталого розвитку. До глобальних цілей сталого розвитку за

потребою місцевих громад, віднесено низку соціальних й екологічних

напрямів, а саме: чиста вода та належні санітарні умови; відновлювальна

енергія; відповідальне споживання; збереження екосистеми; боротьба зі зміною

клімату (локальні, галузеві, регіональні заходи).

Об’єктом дослідження є розвиток регіону на засадах сталого розвитку.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і практичних засад сталого

розвитку регіону за участі місцевих громад, залучення територіальних спільнот,

імпламентації глобальних цілей сталого розвитку у розбудову територій.

Одержані результати сформульовано і обґрунтовано у напрямі практичної

реалізації глобальних цілей сталого розвитку.

Наукова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку

використаної літератури і додатків. Зміст наукової роботи викладено на 30

сторінках друкованого тексту.

4

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ У ЗАПРОВАДЖЕННІ ПРІОРИТЕТНИХ

НАПРЯМІВ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ ЗА УЧАСТІ МІСЦЕВИХ

ГРОМАД

Процес децентралізація спонукав до підвищення можливостей кожного

регіону самостійно обирати траєкторії свого розвитку і використання

ресурсного потенціалу, що потребує перегляду й оновлення механізмів і

інструментів місцевого самоврядування та публічного управління у проекції

сталого розвитку. Нами на рисунку 1 представлено структуру концепції сталого

розвитку територій регіону.

Рисунок 1 - Структура концепції сталого розвитку сільських територій

регіону Джерело: представлено авторами за результатами опрацьованих літературних джерел

Сталий розвиток регіонів, його можливостей й загроз за останні

десятиріччя привернуло увагу багатьох вчених, які досліджували питання

сутності і характеристики цього явища, категоріальний апарат, формували

підходи до оцінювання стану розвитку тощо. Існуючі наукові напрацювання

надали можливість більш глибокого осмислення і поглиблення уявлення про

проблемні питання формування процесів розвитку.

Досліджено, що розвиток регіонів є сферою прояву результатів і

публічного характеру місцевого самоврядування. Однак досягнуті результати

розвитку регіонів і рівень його сталості не відповідають потребам суспільства.

Результати здійснюваних реформ, їх економічна, екологічна і соціальна

значущість не відповідають обсягам ресурсів і зусиллям суспільства. Стратегії

СТ

АЛ

ИЙ

РО

ЗВ

ИТ

ОК

ТЕ

РИ

ТО

РІЙ

РЕ

ГІО

НУ

СОЦІАЛЬНА

СТАЛІСТЬ

ЯКІСТЬ ЖИТТЯ

НАСЕЛЕННЯ

ЕКОНОМІЧНА

СТАЛІСТЬ

ЕКОЛОГІЧНА

СТАЛІСТЬ

НАЦІОНАЛЬНА

БЕЗПЕКА

РЕСУРСНЕ

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

5

переходу регіонів до сталого розвитку, переважно, не мають системного

характеру.

Модель сталого розвитку - це такий формат і спосіб діяльності

суспільства і держави, що забезпечує задоволення потреб нинішнього

покоління, без позбавлення шансу аналогічних соціальних стандартів життя для

майбутніх поколінь. Сталий розвиток неможливий без участі суспільства. На

місцевому рівні реалізація сталого розвитку передбачає процес безперервної

взаємодії у короткостроковому і довгостроковому масштабі місцевого

самоврядування й територіальної громади. Місцева влада відіграє ключову роль

в освіті, мобілізації сил і ресурсів, взаємодії з громадськістю у рамках переходу

до сталого розвитку [3]. Вимогою глобалізаційного світу є реалізація принципів

розвитку: кожний житель має доступ до оволодіння навичками, знаннями і

інформацією і має можливості повноцінної участі у житті суспільства; усі у

суспільстві мають рівні можливості для участі у процесі ухвалення рішень

стосовно місцевих проблем; у суспільстві високо цінується, широко

використовується і заохочується добровільна участь у вирішенні місцевих

проблем.

Важливо відмітити, що у нормативно-правовій базі України поняття

«Сталого розвитку» знайшло своє відображення у законах, що стосуються

системи планування і прогнозування розвитку регіонів. Так, у Законі України

«Про стимулювання розвитку регіонів» визначається, що (ст. 1.)

«стимулювання розвитку регіонів - комплекс правових, організаційних,

наукових, фінансових та інших заходів, спрямованих на досягнення сталого

розвитку регіонів на основі поєднання економічних, соціальних та екологічних

інтересів на загальнодержавному та регіональному рівнях, максимально

ефективного використання потенціалу регіонів в інтересах їх жителів та

держави у цілому» [3].

З метою запровадження глобальних екологічних домовленостей на 21

конференції Сторін Рамкової конвенції зі зміни клімату було прийнято

міжнародну кліматичну угоду – Паризький договір (12 грудня 2015 року).

6

Основною метою Паризького договору визначено посилення глобальної

боротьби із загрозами у зміні клімату, стримування підвищення температури на

планеті, зниження викидів парникових газів. Реалізація основної мети

Паризької угоди вимагає прискорення темпів розвитку відновлюваних джерел

енергії, значного підвищення рівня енергоефективності виробництв, особливо у

країнах, які мають швидкі темпи економічного розвитку. Саме тому 147 держав

світу готові скоротити викиди парникових газів, що дозволить до 2030 року

обмежити загальні світові викиди парникових газів на рівні 57 млрд тонн. На

відміну від Кіотського протоколу країни не матимуть чітко зафіксованих в

угоді зобов’язань щодо скорочення викидів парникових газів. Кожна країна

самостійно може визначати свою ціль зі скорочення викидів парникових газів,

враховуючи національні особливості [7].

Подібний механізм зі скорочення викидів парникових газів має переваги

порівняно із механізмом Кіотського протоколу, оскільки дозволить кожній

країні запроваджувати адаптаційний підхід у модернізації виробництв і

розвитку альтернативної енергетики з урахуванням специфіки структури

національної економіки, фінансових можливостей, інвестиційної

привабливості.

Відповідно до чинного законодавства України раціональне

природокористування регламентує ряд основних програмно-цільових підходів,

що включають державні і регіональні програми збереження і відновлення

природних ресурсів з метою отримання екологічних пріоритетів у розвитку

галузей економіки, а також збереження природного середовища для майбутніх

поколінь. Правові підстави та вимоги до процесу наближення (апроксимації)

законодавства України до ЄС у секторі охорони навколишнього середовища

визначено як базовим міжнародно-правовими нормами двосторонньої співпраці

України і Європейського Союзу, так і нормами національного законодавства.

Відповідно до Закону України «Про основні засади (стратегію) державної

екологічної політики України на період до 2020 року» реалізація екологічної

політики потребує ефективного функціонування законодавства у сфері охорони

7

навколишнього природного середовища, спрямованого на досягнення

національних пріоритетів [5]. Законодавство має сприяти застосуванню

відповідних економічних інструментів для мотивації впровадження «еко-

технологій», вирішенню екологічних проблем на усіх рівнях управління. З

використанням Концепції «сталого розвитку» у додатку А представлено

складові й основні елементи.

Значним вкладом у процес впровадження підходу сталого розвитку на

місцевому рівні стала діяльність ряду міжнародних програм, що працюють в

Україні (ПРООН, ЄС, СІДА тощо). Оскільки принципи сталого розвитку є

основою більшості стратегій міжнародних програм, їх експертний ресурс може

зробити істотну підтримку в сфері вдосконалення механізмів взаємодії між

владою і громадою й впровадження нових соціальних технологій мобілізації

громадян. Запропоновані підходи проектів ПРООН, ЄС та інших міжнародних

програм повністю відповідають пріоритетним орієнтирам у політиці

євроінтеграції України. Окрім цього, профільні державні інститути на

національному рівні (Управління державної служби, Академія державного

управління), на регіональному рівні і місцевому рівні повинні приділяти значну

увагу процесу впровадження підходів сталого розвитку, що означає підтримку

інституціонального закріплення результатів діяльності міжнародних програм,

чиї підходи діють на принципах сталого розвитку. На жаль, на сьогодні, у

більшості випадків міжнародна технічна допомога розглядається більше як

грант на об'єкти соціальної інфраструктури, ніж ресурсні можливості для

підвищення професіоналізму працівників місцевого самоврядування.

Застосування у законодавстві України поняття «Сталий розвиток» надає

можливість зробити аналіз з метою наступного вдосконалення місцевих

програм соціально-економічного розвитку за участі громади на усіх їх етапах

(обговорення, ухвалення рішень, планування, реалізація, моніторинг і оцінка).

Використання підходу участі (participatory approach), запропонованого

міжнародним співтовариством у процесі планування, що сприятиме

збалансованому соціально-економічному розвитку території з урахуванням

8

екологічного пріоритету. Але, на практиці, місцеве самоврядування, районні

державні адміністрації і виконкоми муніципальних органів частіше мають

поверхневе розуміння принципів сталого розвитку, не достатнє для його

професійного застосування в їх функціональній діяльності. отже, недостатня

обізнаність усвідомлення поняття сталості пояснює причину слабкого

поширення практики застосування принципів сталого розвитку в системі

місцевого самоврядування в Україні.

Досліджено, що однією з передумов досягнення сталого розвитку будь-

якої країни виступають наука і освіта, які водночас і є найважливішими

інструментами ефективного управління, обґрунтованого прийняття рішень,

розвитку демократії. На всіх стадіях розробки і втілення концепції сталого

розвитку від з’ясування потреби, формулювання ідей до практичної реалізації,

виникає необхідність глибокого науково-теоретичного підґрунтя і максимально

широкої освітньої та роз’яснювальної роботи.

Обумовлено, що модель сталого розвитку ґрунтується на доктрині

сталого розвитку, яка уявляє собою сукупність ідей, концепцій, положень та

постулатів різних наук, зокрема філософії, соціології, економіки, екології, і які

вже лягли в основу документів ООН та окремих країн (наприклад, «Порядок

денний на XXI століття» (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.), Конвенція щодо змін

клімату, збереження біорізноманіття, боротьби зі злиднями та інше,

загальноєвропейські та національні стратегії сталого розвитку країн). Доктрина

сталого розвитку – це системна суспільно-соціальна доктрина, яка спрямована

на зміну стосунків людини і природи задля розширення можливостей

економічного зростання, та на створення скоординованої глобальної стратегії

виживання людства, орієнтованої на збереження і відновлення природних

спільнот у масштабах, необхідних для повернення до меж господарської

місткості біосфери.

Разом з тим, глобалізація сучасного економічного розвитку все більш

загострювала проблеми збереження екологічної рівноваги у природі, а також

рівноваги між головними економічними регіонами світу (Північ-Південь, Схід-

9

Захід тощо). Звіт Всесвітньої комісії ООН з навколишнього середовища

розвитку в 1987 р., Конференція ООН з проблем навколишнього середовища і

розвитку в Ріо-де-Жанейро в 1992 р. продемонстрували світу катастрофічність

глобальної екологічної ситуації, яка могла б стати вибухом вже у XXI ст.

Незаперечна необхідність практичних кроків щодо зміни ситуації на краще

призвела до принципово нової та фундаментальної стратегії економічного

зростання, в основу якої було покладено ідею динамічної рівноваги як розвиток

у межах господарської ємності природного середовища, що не вносить

незворотних змін у природу і не створює загрози для як завгодно тривалого

існування людини як біологічного виду. Таке економічне зростання, за якого

ефективно будуть вирішуватись найважливіші питання життєзабезпечення

суспільства без виснаження, деградації та забруднення довкілля, лягло в основу

нової концепції, що отримала назву «sustainable development» (стійкий

розвиток, сталий розвиток).

В доповіді Міжнародної комісії з питань екології та розвитку ООН під

назвою «Our Common Future» (1987 р.) поняття стійкий розвиток трактувалося

просто і конкретно – це такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності,

але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольнити свої

власні потреби. Між тим, спів ставити нагальні потреби сучасного та достатньо

віддаленого майбутнього поколінь завдання практично не вирішуване, оскільки

на сьогодні не можливо навіть передбачити ступень уявлень та форми

задоволення потреб майбутнього суспільства та способи виробництва

відповідних продуктів. Разом з тим, таке не достатньо чітке визначення дало

нову основу до розробки нової філософії та ідеології світобачення, результатом

якої є поява концепції (доктрини) стійкого (сталого) розвитку.

Національні державні програми, спрямовані на інвестиції в людський і

соціальний капітал у країнах, що не належать до розвинених, мають обмежений

потенціал через недостатнє фінансування. Їх результати зазвичай не доходять

до локального рівня. Проте, на думку П. Донгі. Державні заходи можуть бути

ефективно доповнені програмами за участі територіальних спільнот, які

10

залучають організації місцевих спільнот, органи місцевого самоврядування,

неурядові організації та приватний сектор [6].

Зазначимо, що проекти розвитку, засновані за участю територіальних

спільнот, стали важливою формою фінансової підтримки місцевого розвитку

багатьох міжнародних організацій, де бюджет для Світового банку складає

приблизно 7 млрд. дол. на 10 років.

У країнах Європи можна виділити різні інструменти, спрямовані на

заохочення регіонального розвитку. Основним інструментом регіональної

політики майже завжди є програма інвестицій або розвитку – багаторічна

програма, розроблена відповідно до логіки стратегічного планування. Її можна

розуміти як своєрідну угоду між різними державними органами, які беруть

участь у спільному фінансуванні і кожен із котрих погоджується зробити

певний внесок у реалізацію програм регіонального розвитку різних типів. На

більш загальному рівні варто відзначити, що в багатьох країнах потреба в

оптимізації та належному використанні державних інвестицій зумовлює

необхідність поліпшення координації і синергії між інвестиціями, що

здійснюються за рахунок різних джерел фінансування всіма учасниками

процесу розвитку – державою, регіональною та місцевою владою на певній

території [8].

Це можна вважати певною формою планування або координації

регіонального розвитку. У більшості країн обсяги фінансової допомоги за

загальнонаціональними програмами часто залежать від гостроти певних

проблем (економічних, соціальних, територіальних) у деяких регіонах

порівняно з рештою територій держави. У деяких країнах ухвалюються

спеціальні програми, спрямовані на підтримку конкретних регіонів («спеціальні

територіальні програми») [8].

Отже, важливе значення для сталого розвитку регіонів має реалізація

різноманітних міжнародних проектів, спрямованих на сталий розвиток.

Найбільш масштабним для України є Проект Європейського Союзу та

Програми розвитку ООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду».

11

За представленою інформацією у додатку Б зроблено висновок, що

галузева структура регіону є основним чинником, що робить істотний вплив на

всі сторони життєдіяльності регіону, а, отже, і на формування його концепції

соціально-економічного розвитку. Безумовно, галузева приналежність відіграє

важливу роль у відбитті багатьох параметрів життєдіяльності підприємства, але

в той же час необхідно визнати, що у питаннях соціальної діяльності

підприємства і її оцінки з боку суспільства галузева приналежність не є

настільки домінуючою. Суспільство схильне зіставляти підприємства не за

галузевою ознакою, а перш за все з соціальних параметрах – таким, як ступінь

соціального захисту працівників, рівень організації та оплати праці, умови

праці, наявність об'єктів соціальної інфраструктури, загроза екологічної

ситуації і т.д.

Таким чином, при реалізації концепції регіонального розвитку повинна

забезпечуватися єдність системи планування і співвіднесеність планів один з

одним, які, у свою чергу, повинні бути основаними на єдиних принципах та

методах планування, а також єдиній інформаційній базі; у неї, зокрема, повинні

входити концепція соціально-економічного розвитку країни, пріоритетні

напрямки соціально-економічного розвитку окремих галузей і регіонів. За умов

обмеженості фінансових ресурсів розвиток, орієнтований на громаду, є

важливим підходом, оскільки він зменшує навантаження на урядові установи

через оптимізацію використання місцевих фінансів, покращуючи рівень життя

великої кількості бідних людей. Таким чином, за результатами дослідження

нами у додатку В представлено пріоритетні напрями сталого розвитку регіону.

Вважаємо, що Євроінтеграційна стратегія України у сфері місцевого

самоврядування і розвитку територій повинна базуватися на методологічно

глибшому застосуванні положень Європейської Хартії місцевого

самоврядування, а саме на концепції широкої участі громади і різних

громадських об'єднань у процесі управління місцевим сталим розвитком

регіону.

12

РОЗДІЛ 2

АНАЛІТИЧНА ОЦІНКА ЕКОЛОГІЧНИХ ЗАГРОЗ ЗА РЕГІОНАМИ

КРАЇНИ

Існуючі екологічні проблеми у світі мають системний характер, природні

ресурси майже повністю втратили можливості до самовідновлення і цей процес

прискорюється за останні 50 років. Зростаючий рівень забруднення довкілля

завдає значної матеріальної шкоди майже в усіх країнах світу, щорічні збитки

від деградації природи оцінюються у відсотках до створеного валового

національного продукту і становлять: від 0,4% до 2,0% у розвинутих країнах;

3,0%-5,0% – у країнах Східної Європи; 6,0%-15,0% - у країнах СНД, у тому

числі в Україні; 6,0%-18,0% - у країнах, які мають низький рівень соціально-

економічного розвитку і належать до країн «третього світу». Екологічні

проблеми мають високий рівень актуальності через кризовий стан

навколишнього середовища, деякі території мають міжнародно-визнаний статус

зон екологічного лиха і знаходяться на різних континентах, що підтверджує

складність і глибину екологічних проблем людства.

У довгостроковому розвитку навколишнього середовища Україна

характеризується аномальним рівнем техногенних навантажень на земельні,

водні, біотичні, мінерально-сировинні ресурси, а також зростаючим впливом

наслідків глобальних змін клімату включаючи потепління, збільшення

інтенсивності опадів та ін. Активний прояв техногенезу також пов’язаний з

високим рівнем урбанізації території України, за якого загальна площа міст і

селищ становить 19 тис. км 2 або 3 % площі території держави із

зосередженням в них близько 70 % населення.

Нами проведено оцінку регіонів України за рівнем ризику від втрати та

ушкодження об’єктів довкілля в результаті небезпечних ситуацій (Додаток Е).

Таким чином, зазначимо, що за отриманими результатами Чернігівська і

Тернопільська області є найбільш небезпечними і мають найбільший рівень

ризику руйнування та пошкодження об’єктів довкілля від НС, можливих на їх

території. Ситуація, що склалася за аналітичною оцінкою пояснюється тим, що

13

ці регіони характеризується значною кількістю об’єктів природно-заповідного

фонду, а також можуть бути уражені у результаті реалізації природних і

техногенних загроз.

Черкаська, Івано-Франківська, Хмельницька, Закарпатська, Львівська,

Волинська області характеризуються високим рівнем ризику для об’єктів

довкілля і значною мірою відносяться до Західного регіону держави, де

розміщено велику кількість об’єктів навколишнього природнього середовища.

Зазначимо, що області цього регіону найбільш уразливі до впливу загроз

гідрологічного та метеорологічного походження, викликаних наслідками

глобальних змін клімату.

Чернівецька, Рівненська, Запорізька, Сумська, Харківська, Київська

області мають середній рівень ризику руйнування та пошкодження об’єктів

довкілля внаслідок НС, що пояснюється відносно стабільною динамікою НС

природного походження на їх території. Найнижчим рівнем ризику для об’єктів

довкілля від НС характеризуються Херсонська, Одеська, Миколаївська області,

економіка більшості з яких відзначається розвитком аграрного бізнесу, а саме

сільськогосподарського виробництва.

У подальшому дослідженні найважливіші аспекти SWOT-аналізу сильних

(strength) і слабких (weakness) сторін, а також загроз (treatments) і можливостей

(opportunities) сталого розвитку АПС Південного регіону представлені у

додатку Г.

За результатами представленої інформації зазначимо, що у аграрному

секторі Південного регіону доцільно застосовувати стратегію зростання,

спираючись, передусім на сегмент SO, оскільки у регіоні сприятливі кліматичні

умови; наявність у достатній кількості продуктивних сільськогосподарських

земель; вигідне економіко-географічне положення; високорозвинені та широко

розповсюджені підприємства харчової промисловості; вагомий науково-

освітній потенціал, що відкриває значні можливості у науково-інноваційній

сфері. Але зазначимо, що принципи діалектики, свідчать про здатність

14

трансформації загроз і невикористаних можливостей у сильних сторін за умови

ефективного управління.

Природно-кліматичний потенціал і значна кількість родючих,

чорноземних земель Південного регіону сприяють подальшому розвитку

агровиробництва України, дозволяють отримувати високі врожаї усіх

сільськогосподарських культур в обсягах, достатніх для забезпечення

внутрішніх потреб і формування експортного потенціалу. Сучасний стан

екосистем і навколишнього середовища Південного регіону змушує змінювати

точку зору щодо подальшого господарського розвитку, технічного прогресу й

оцінювати їх з урахуванням екологічних пріоритетів та наявності екологічних

ризиків.

У проведенні політики територіального розвитку агровиробництва

існують значні труднощі та проблеми, пов’язані, на наш погляд, як з теоретико-

методологічною базою, так і с практичною реалізацією на регіональному і

місцевих рівнях. Справа в тому, що більша частина ініціатив у цій сфері

практично орієнтована на галузевий принцип управління. Водночас,

повноправним господарем природних ресурсів, що залучені у господарський

обіг агропродовольчої сфери, мають бути територіальні громади. Управління

регіоном як територіальною формацією не може зводитися тільки до функцій

державного управління. Воно охоплює усі види управління територією,

являючись невід’ємною складовою поточної повсякденної діяльності

населення. Особливо слід відмітити діяльність бізнес структур у сфері

територіальної організації суспільства, в першу чергу в галузях управління

фінансами та власністю, розробки нових технологій, а також створення для

цього необхідної інфраструктури.

Внутрішня економічна сталість аграрної сфери регіону забезпечується

наявністю необхідних виробничих ресурсів та ефективним їх використанням,

оптимізацією розмірів підприємств, пропорційним розвитком рослинницької,

тваринницької і переробної галузей та відповідної інфраструктури.

15

Самоврядна громада нині визнається базовою адміністративно-

територіальною одиницею в Україні. Трирівневий адміністративний устрій

держави набуває форми: область–район–громада. Ефективність місцевого

самоврядування визначатиметься раціональним використанням усіх ресурсів –

природних, людських, матеріальних, фінансових. Нинішня структура

сільського господарства наближається до монокультурної, спостерігається

значне перевищення обсягів зернового виробництва над тваринництвом, що

призводить до зменшення родючості земель, а також безперечно впливає на

зменшення кількості робочих місць та фінансових надходжень до місцевих

бюджетів. Оскільки, можливості агарної сфери щодо збереження існуючих

робочих місць та створення нових сфер застосування праці обмежені, а сільська

місцевість втрачає привабливість для життя, то вектор аграрної політики має

переноситися на багатофункціональність агровиробництва і сталий розвиток

сільських територій. Перспективним напрямком є створення у територіальних

громадах харчових і переробних виробництв: помел зерна, хлібопечення,

консервування плодоовочевої сировини, виготовлення комбікормів, організації

громадського харчування, заготівельної діяльності і т. ін. [15, с. 6].

Сільські поселення та невеликі аграрні міста також – найприйнятніше

місце для розташування агросервісних служб, підприємств і організацій усіх

видів обслуговування виробників сільськогосподарської продукції, її заготівлі,

зберігання, переробки тощо. Доцільно також тут розвивати сільський зелений

туризм та виробництво енергії з нетрадиційних та відновлюваних джерел:

вітру, сонця, морських припливів і відпливів і т. ін.. Проте, ефективна

економічна діяльність об’єднаних територіальних громад можлива за наявності

сформованої моделі управління. При чому, розробка та практичне

впровадження механізмів сталого розвитку сільських територій є пріоритетним

завданням, оскільки від їх функціонування залежить сталий розвиток аграрного

сектора у цілому. Досягнення реальної фінансової спроможності сільських

територіальних громад дасть змогу забезпечити належне виконання покладених

на них функцій та перенести центр ваги управлінського процесу на місцевий

16

рівень. Необхідно дотримуватися нових пріоритетів у фінансовому

забезпеченні розвитку сільських територіальних громад – відмови від

патерналістської моделі їх фінансування та переходу до ефективного

використання їхнього власного соціально-економічного й фінансового

потенціалу. Для ефективного виконання територіальною громадою покладених

на неї функцій та досягнення стратегічних пріоритетів потрібне належне

фінансове забезпечення як поточного функціонування, так і цілей розвитку.

Фактично йдеться про перенесення центру ваги процесів соціально-

економічного розвитку на місцевий рівень. У такому випадку, територіальна

громада повинна виступати одночасно й носієм соціальноекономічного

розвитку територій, і рушійною силою досягнення стратегічних цілей

територіального утворення [16, с. 99].

Сільська громада насамперед має бути економічно самодостатньою.

Звичайно, спроможність громади залежить передусім від кількісних показників.

Водночас, на думку О. Павлова, «громада здатна стати сильною за умови, коли

особи, що входять до неї, відчують себе господарями і відповідальними за те,

що відбувається в її межах. А це потребує, в першу чергу, змін світоглядних

засад сільського буття, формування та впровадження селяноцентристської

ідеології, спроможної змінити ставлення держави та суспільства до сільського

господарства, села і селян, подолати невпевненість селян у майбутньому» [17,

c. 98].

Вважаємо, що у регіоні потрібно сформувати власну політику щодо,

орієнтації перспективних стратегій на засадах сталого розвитку . Одним з

найкращих варіантів запровадження сталого розвитку аграрного сектору у

регіоні є його використання у самостійну стратегію розвитку, щоб одночасно

забезпечила збалансованість у регіоні економічної, соціальної та екологічної

політики, які у даний час формуються і реалізуються як окремі системи, а

також як структурні складові регіональних стратегій та угод регіонального

розвитку. Основні пріоритети забезпечення сталого розвитку сільських

територій регіону представлені у додатку Д.

17

Оцінка дієвості методології підходу, орієнтованого на громаду

передбачає активну участь членів громад у процесах місцевого розвитку.

Незважаючи на те, що бажано залучати до організацій громад 100% цільових

домогосподарств, у методології МГР максимальним результатом повної участі

вважалася участь в організаціях громад 80% цільових домогосподарств. Через

різні причини на стовідсоткову участь домогосподарств по всій країні не варто

було очікувати або ж практично неможливо було б реалізувати. Тому саме

рівень 80% був установлений для всіх заходів і процесів, що відбувалися в ході

впровадження Проекту МРГ (Додаток Ж).

У кожній області та пілотному районі створюється ресурсний центр,

завдання якого – це сприяти реалізації діяльності за Проектом МРГ.

Згідно за результатами соціологічного дослідження, структури підтримки,

створені Проектом МРГ-1, вважають ефективними та корисними як члени

громад, так і представники місцевої влади. Фокус-групові дискусії показують,

що структури підтримки особливо корисні для мобілізації громад, розвитку

людських ресурсів та покращення співпраці між громадянами та владою

(Додаток Ж).

Регіональні експерти в інтерв’ю підтвердили наявність випадків, коли

пріоритети розвитку громад були враховані у районних/обласних програмах

стратегічного розвитку, що пояснюється статистичними даними, які

представлено у Додатку З.

Таким чином, 80% експертів вважають, що пріоритети розвитку громад

повністю враховані у планах розвитку районів, де водночас 76% респондентів

повідомили про часткову або повну реалізованість включених пріоритетів.

Проте, не зважаючи на ґрунтовну теоретичну базу запропонованих концепцій,

відкритими залишаються питання їх ефективної реалізації, пошуку дієвого

механізму перетворення філософсько-етичних ідей сталого розвитку у

прикладний результат – зміну соціальних, економічних, екологічних орієнтирів

у сучасному суспільстві та у всіх сферах його життєдіяльності.

18

РОЗДІЛ 3

ПРІОРИТЕТИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ ЗА УЧАСТІ МІСЦЕВИХ

ГРОМАД, АДАПТАЦІЙНИЙ ПІДХІД

Університетом навколишнього середовища Інституту Аделаїди в

Австралії сформовано рейтинг країн за рівнем їхнього впливу на навколишнє

середовище. У дослідженні використано сім індикаторів стану навколишнього

середовища, які утворюють два рейтинги – за пропорційним індексом

екологічного впливу, за допомогою якого вимірюється вплив загальної

наявності ресурсів. А також за абсолютним індексом екологічного впливу, який

характеризує загальне погіршення стану навколишнього середовища у

глобальному масштабі [7].

Визначено, що найбільшими екологічними забруднювачами у світі,

відповідно до індексу екологічного впливу (по відношенню до доступності

ресурсів), є: Сінгапур, Корея, Катар, Кувейт, Японія, Таїланд, Бахрейн,

Малайзія, Філіппіни та Нідерланди. В абсолютному глобальному плані до 10

країн з найгіршим впливом на навколишнє середовище віднесено: Бразилію,

США, Китай, Індонезію, Японію, Мексику, Індію, Росію, Австралію і Перу [7].

За рівнем абсолютного шкідливого впливу на навколишнє середовище

Україна займає 15 місце у рейтингу, що підкреслює безконтрольність

використання природних ресурсів і орієнтацію на отримання переважно

економічних інтересів. Для більшості країн, які мають високу концентрацію

промислових об’єктів і високий рівень енергоємності виробництв, актуальним є

питання нівелювання екологічних ризиків, у тому числі ризиків глобального

характеру, що потребує відповідного фінансування заходів.

Сутність процесу адаптації полягає у пристосуванні до умов зовнішнього

середовища. Саме тому адаптаційний підхід є більш дієвим, оскільки не

передбачає жорстких обмежень та орієнтований на можливості кожної країни

самостійно обирати напрями і пріоритети у скороченні викидів парникових

газів з урахуванням ресурсних можливостей і національних інтересів.

19

Відповідно до Паризької угоди, країни матимуть можливості

використовувати ринкові механізми з метою досягнення своїх цілей зі

скорочення викидів, купуючи міжнародні вуглецеві одиниці. Нові ринкові

механізми будуть враховувати досвід від використання механізму спільного

впровадження, механізму «чистого» розвитку та міжнародної торгівлі

вуглецевими одиницями у рамках Кіотського протоколу [13].

Запровадження адаптаційних підходів потребує ратифікації Паризької

угоди, що передбачає приєднання країн, які здійснюють 55,0% від загальних

світових викидів парникових газів. Паризьку угоду, що покликана зупинити

глобальне потепління, підписали 175 країн світу 22 квітня 2016 року. З

урахуванням представленого обґрунтування сутності Паризької угоди

представлено основні напрями, передумови, результати запровадження

адаптаційного підходу у гарантуванні екологічної безпеки держави (Додаток

К). Пріоритетність передумов запровадження заходів екологічного характеру

може бути обумовлена інтересами, які отримуються на глобальному і

локальному рівнях. На глобальному – інтереси світової спільноти – у

збереженні й відновленні екосистем світу, на локальному – формування

безпекового середовища особистості.

Запровадження адаптаційного підходу обумовлено процесом

апроксимації (наближення) законодавства з охорони довкілля до права ЄС, але

пріоритетним є забезпечення поступового зниження навантаження на довкілля

з метою забезпечення його відновлення. Адаптаційний підхід є необхідною

передумовою гарантування екологічної безпеки держави і окремих її регіонів та

передбачає посилення ролі інвестування у технологічне оновлення виробництв,

підвищення результативності реалізації природоохоронних заходів, їхнього

фінансування у повному обсязі, посилення рівня відповідальності усіх

учасників процесу. Необхідність запровадження адаптаційного підходу

обумовлена локальними, регіональними і глобальними екологічними

проблемами, які вже перейшли у стадію катастрофічних, і здійснюють вагомий

вплив на зростання загроз національній безпеці держави.

20

Основні ідеї концепції сталого розвитку достатньо продуктивно

застосовуються у процесі дослідження перспектив розвитку національних

економік під впливом глобалізаційних факторів, при цьому дослідниками

визнається, що застосування концепції стійкого розвитку на

макроекономічному рівні стає запорукою забезпечення вирішення проблем

стійкого функціонування регіональних систем, адже забезпечує цілісність таких

основних підсистем регіонів, як: інституціональної, соціальної, економічної,

екологічної.

Регіон є складною соціально-економічною системою, що складається з

декількох груп системоутворюючих елементів. Характерна особливість

сучасного етапу розвитку регіонів України полягає в серйозних соціально-

економічних проблемах розвитку населення, екологічних проблемах, що

виникли внаслідок неефективного природо- і ресурсокористування, відсутності

чіткої політики соціального розвитку регіонів, фондів економічного розвитку.

Проблеми соціальної стабільності і розвитку населення, збереження

навколишнього середовища, взаємозв’язки між обмеженістю ресурсів і

конфліктами проникають у державну політику і набувають істотної не тільки

соціально-економічної, а й політичної ваги.

Середовищем регіонального розвитку в системі державної регіональної

політики є складною соціоприродною системою, що включає в себе сукупність

взаємопов’язаних природних і соціальних компонентів. Соціоприродна система

є синергетичною системою, тому має мету свого існування і здатна до

самоорганізації, що виявляється в концептуально оформленій траєкторії її

розвитку.

Концепція соціально-орієнтованого регіонального управління повинна

враховувати прояв ментальності населення в екологічній, соціальній та

економічній підсистемах його діяльності з урахуванням особливостей, які

обов’язково висувають множинні об’єкти управління.

Взаємозв’язок екологічної, соціальної та економічних підсистем як форм

господарської діяльності регіону складна. При такому підході екологічна

21

підсистема – це сфера діяльності з конструювання середовища проживання.

Економічна підсистема – це конструювання відносин щодо забезпечення

збереження наявного територіального простору. Соціальна підсистема – це

формування ціннісних орієнтирів і пріоритетів розвитку. Визначальною

категорією в економічній підсистемі є регіон як комплексна система. Отже,

саме суб’єкт господарювання визначає характер відносин, які виникають при

взаємодії сукупності суб’єктів. Концепція орієнтує на комплексне вивчення, а

також ідентифікацію факторів, що відображають специфічні риси

господарювання різних просторових утворень.

Формування дієвих еколого-економічних механізмів та підтримка зусиль,

спрямованих на поліпшення стану навколишнього середовища, – це попередня

умова досягнення цілей сталого розвитку регіону, включаючи безпеку та

удосконалення соціальних стандартів. Однак, уже сьогодні регіональні

екосистеми відчувають істотний вплив факторів обмеженого характеру, які є

загрозами ефективного вирішення завдань сталого соціально-економічного

розвитку.

Управління регіональним розвитком у системі державної регіональної

політики на різних рівнях становить прерогативу функціонального управління

регіоном. Вона дозволяє розглянути склад підсистем регіону на основі теорії

організації, може служити основою для системного аналізу регіону в

залежності від масштабу управління, виробничого потенціалу, складу

населення і ринкової інфраструктури. Основою регіонального планування

служить обґрунтоване формування цілей і критеріїв. Стратегія розвитку регіону

повинна базуватися на теорії програмно-цільового управління і передбачати

постановку стратегічних і тактичних цілей, а також критеріїв їх досягнення –

кількісних показників, що визначають міру або склад оцінки досягнення мети в

порівнянні з іншими можливими варіантами розвитку регіону.

За результатами дослідження удосконалено і представлено

концептуальну модель організації участі ТГ у вирішенні питань місцевого

розвитку на основі синтетичної інституціональної взаємодії усіх форм

22

безпосередньої демократії як дієвого механізму, що поєднує у собі

комплексний підхід до взаємовідносин у системі « мешканець громади –

громада - ОМС- держава» та проектно-програмний підхід у муніципальному

управлінні (рис. 2).

Рисунок 2 – Концептуальна модель організації участі територіальних

громад у вирішенні питань місцевого розвитку в Україні Джерело: удосконалено і представлено авторами за результатами дослідження

(МП – місце проживання; ГР (ГК) – громадські ради, комітети; ПП – політичні партії; ГО –

громадські організації; НДО – недержавні організації; ТГ – територіальні громади; ОСОН – органи

самоорганізації населення)

Місцева рада, голова,

виконавчий комітет,

староста

ІНІЦ

ІАТ

ИВ

А,

ІНІЦ

ІЮВ

АН

НІ

РІШ

ЕН

НЯ

Асо

ціа

ції

МС

та

ТГ

Норм

ати

вн

о-

прав

ова

баз

а

Підготовка

рішення

ФОРМИ ПРЯМОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Обговорення та

узагальнення результатів

роботи

Прийняття

рішень

Результат реалізації

рішень

Обговорення рішення та

врахування пропозицій

громади

Опитування

Громадський експерт

Громадський контроль

Громадський комітет

Місцеві збори

Громадська рада

Бюджет участі

Місцевий референдум

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ПОЛЕ УЧАСТІ

ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ ТА ОКРЕМИХ

ГРОМАДЯН У ВИРІШЕННІ ПИТАНЬ

МІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

локальне

Загально-

державне

Програмно-проектна робота

Громадські слухання

Збори громадян за МП

Електронні місцеві петиції

Громадські ініціативи

Вплив

ГР(ГК)

Вплив

НДО

Вплив

ГО

Вплив

ОСОН

Вплив

ПП

Комплексний

вплив

Депутатський

вплив

Вплив

особистості Особистісний

вплив члена ТГ

Вплив окремих

груп

Вплив окремих

колективів

23

Запропонована модель базується на комплексі теоретичних та науково-

практичних положень щодо організаційно-правового забезпечення участі ТГ у

вирішенні питань місцевого розвитку, а також нормативно-правового

забезпечення процесів реалізації форм прямої демократії на

загальнодержавному і локальному місцевому рівнях.

У країнах Європи можна виділити різні інструменти, спрямовані на

заохочення регіонального розвитку. Основним інструментом регіональної

політики майже завжди є програма інвестицій або розвитку – багаторічна

програма, розроблена відповідно до логіки стратегічного планування. Її можна

розуміти як своєрідну угоду між різними державними органами, які беруть

участь у спільному фінансуванні і кожен із котрих погоджується зробити

певний внесок у реалізацію програм регіонального розвитку різних типів. На

більш загальному рівні варто відзначити, що в багатьох країнах потреба в

оптимізації та належному використанні державних інвестицій зумовлює

необхідність поліпшення координації і синергії між інвестиціями, що

здійснюються за рахунок різних джерел фінансування всіма учасниками

процесу розвитку – державою, регіональною та місцевою владою на певній

території. Це можна вважати певною формою планування або координації

регіонального розвитку. У більшості країн обсяги фінансової допомоги за

загальнонаціональними програмами часто залежать від гостроти певних

проблем (економічних, соціальних, територіальних) у деяких регіонах

порівняно з рештою територій держави. У деяких країнах ухвалюються

спеціальні програми, спрямовані на підтримку конкретних регіонів («спеціальні

територіальні програми») [8].

Таким чином, при реалізації концептуальної моделі регіонального

розвитку необхідне забезпечення єдності системи планування і співвіднесеність

планів один з одним, які, повинні бути основаними на єдиних принципах та

методах планування, а також єдиній інформаційній базі; повинні враховуватися

концепція соціально-економічного розвитку країни, пріоритетні напрями

соціально-економічного розвитку окремих галузей і регіонів.

24

Підводячи підсумки зазначимо, що під місцевим сталим розвитком

розуміється усвідомлена, планомірна діяльність влади, спрямована на розвиток

територіальної громади з метою покращення умов та рівня життя мешканців.

Такий розвиток включає стратегії та програми, здійснення яких дозволяє

громаді пристосуватися до економічних змін задля поліпшення свого

конкурентного становища з огляду на такі фактори: людські ресурси,

інформацію та технологію, капітал та інфраструктуру. Таким чином, процес

розвитку будь-якого міста можна вважати сталим тільки в тому випадку, коли

економічна і соціальна діяльність міської громади не погіршує стан екології,

спрямована на раціональне використання ресурсів із метою створення більш

сприятливих умов життєдіяльності.

25

ВИСНОВОК

За результатами дослідження обґрунтовано, що при реалізації концепції

регіонального розвитку повинна забезпечуватися єдність системи планування і

співвіднесеність планів один з одним, які, у свою чергу, повинні бути

основаними на єдиних принципах та методах планування, а також єдиній

інформаційній базі; у неї, зокрема, повинні входити концепція соціально-

економічного розвитку країни, пріоритетні напрямки соціально-економічного

розвитку окремих галузей і регіонів.

Виявлено, що за умов обмеженості фінансових ресурсів розвиток,

орієнтований на громаду, є важливим підходом, оскільки він зменшує

навантаження на урядові установи через оптимізацію використання місцевих

фінансів, покращуючи рівень життя великої кількості бідних людей.

Вважаємо, що Євроінтеграційна стратегія України у сфері місцевого

самоврядування і розвитку сільських територій повинна базуватися на

методологічно глибшому застосуванні положень Європейської Хартії місцевого

самоврядування, а саме на концепті широкої участі громади і різних

громадських об'єднань у процесі управління місцевим сталим розвитком

регіону.

Оцінка дієвості методології підходу, орієнтованого на громаду

передбачає активну участь членів громад у процесах місцевого розвитку.

Незважаючи на те, що бажано залучати до організацій громад 100% цільових

домогосподарств, у методології МГР максимальним результатом повної участі

вважалася участь в організаціях громад 80% цільових домогосподарств. Через

різні причини на стовідсоткову участь домогосподарств по всій країні не варто

було очікувати або ж практично неможливо було б реалізувати. Тому саме

рівень 80% був установлений для всіх заходів і процесів, що відбувалися в ході

впровадження Проекту МРГ.

Пріоритетність передумов запровадження заходів екологічного характеру

може бути обумовлена інтересами, які отримуються на глобальному і

локальному рівнях. На глобальному – інтереси світової спільноти – у

26

збереженні й відновленні екосистем світу, на локальному – формування

безпекового середовища особистості.

Галузева структура регіону є основним чинником, що робить істотний

вплив на всі сторони життєдіяльності регіону, а, отже, і на формування його

концепції соціально-економічного розвитку. Безумовно, галузева

приналежність відіграє важливу роль у відбитті багатьох параметрів

життєдіяльності підприємства, але в той же час необхідно визнати, що в

питаннях соціальної діяльності підприємства і її оцінки з боку суспільства

галузева приналежність не є настільки домінуючою. Суспільство схильне

зіставляти підприємства не за галузевою ознакою, а перш за все з соціальних

параметрах – таким, як ступінь соціального захисту працівників, рівень

організації та оплати праці, умови праці, наявність об'єктів соціальної

інфраструктури, загроза екологічної ситуації і т.д.

Під місцевим сталим розвитком розуміється усвідомлена, планомірна

діяльність влади, спрямована на розвиток територіальної громади з метою

покращення умов та рівня життя мешканців. Такий розвиток включає стратегії

та програми, здійснення яких дозволяє громаді пристосуватися до економічних

змін задля поліпшення свого конкурентного становища з огляду на такі

фактори: людські ресурси, інформацію та технологію, капітал та

інфраструктуру. Таким чином, процес розвитку будь-якого міста можна

вважати сталим тільки в тому випадку, коли економічна і соціальна діяльність

міської громади не погіршує стан екології, спрямована на раціональне

використання ресурсів із метою створення більш сприятливих умов

життєдіяльності.

27

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Адміністративно-територіальний устрій та сталий розвиток регіону :

(концепт. основи та методологія) / [В.М. Бабаєв та ін.]; М-во освіти і науки

України, Нац. техн. ун-т «Харків. політехн. ін-т» - 2-ге вид., стер. - Х. : НТУ

«ХПІ», 2008. - 315 с.

2. Сталий розвиток територіальної громади: управлінський аспект. /

[Ю.О. Куц, В.В. Мамонова, О.К. Чаплигін та ін.]; за заг. ред. Ю.О. Куца, В.В.

Мамонової; Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харк. регіон. ін-т

держ. упр. - Х. : Магістр, 2008. - 235 с. : іл., табл. - (Серія «Державне управління

XXI століття»).

3. Закон України «Про стимулювання розвитку регіонів»

4. Наказ Міністерства економіки та питань європейської інтеграції

України «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо формування

регіональних стратегій розвитку» № 224 від 29.07.2002.

5. Національна стратегія наближення (апроксимації) законодавства

України до права ЄС у сфері охорони довкілля. – Київ, 2015. – 112 с.

6. Dongier P. Community-driven development. Chapter 9 / P. Dongier, J.

Domelen, E. Ostrom, et.al. // Poverty Reduction Strategy Paper Sourcebook. –

Washington, D.C. : World Bank. – 2011. – P. 301-331. – [Електронний ресурс]. –

Режим доступу : http://siteresources.worldbank.org/INTPRS1/Resources/383606-

1205334112622/5805_chap9.pdf.

7. Рейтинг найбільших забруднювачів навколишнього середовища.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.npblog.com.ua/index.php/ekologiya/rejtingnajbilshih-zabrudnjuvachiv-

navkolishnogo-seredovischa.html.

8. Ткачук А. Місцевий та регіональний розвиток. Участь громадян у

місцевому розвитку. Практичний посібник для практичних людей / А. Ткачук. –

К. : ІКЦ «Легальний статус», 2012. – 144 с.

28

9. . Місцевий розвиток, орієнтований на громаду: Офіційний сайт.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://cba.org.ua/ua/pronas/proon-v-

ukrajini.

10. Проект ЄС та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на

громаду»: Офіційний Веб-портал Полтавської обласної державної адміністрації.

[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.adm-pl.gov.ua/page/proekt-

ies-ta-proon-misceviy-rozvitokoriientovaniy-na-gromadu.

11. Програма розвитку ООН в Україні: Офіційний сайт. [Електронний

ресурс]. – Режим доступу: http://www.ua.undp.org.

12. Програма соціального партнерства ДТЕК. [Електронний ресурс]. –

Режим доступу: http://spp-dtek.com.ua/uk/o-programme.

13. Паризький договір [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://ecoclubua. com/2016/01/paryzkyj-dohovir/.

14. Лопатинський Ю.М. Детермінанти сталого розвитку аграрних

підприємств [Монографія]/ Ю.М. Лопатинський, С.І. Тодорюк.- Чернівці:

Чернівецький нац.. н-т, 2015.-220с.

15. Саблук П. Т. Кластеризація як механізм підвищення

конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної економіки / П.Т.

Саблук, М.Ф. Кропивко // Економіка АПК. – 2010. – № 1. – С. 3–13.

16. Соціальна, поведінкова, адаптивна економіка: теорія та практика / авт.

кол. О. І. Павлов, Т. А. Кулаковська, В. А. Самофатова [та ін.]; за ред. О. І.

Павлова – Одеса: Астропринт, 2016 – 172 с.

17. Сталий розвиток та безпека агропродовольчої сфери України в умовах

глобалізаційних викликів: монографія / Павлов О.І., Хвесик М.А., Юрчишин

В.В. та ін.; за ред. О.І. Павлова. – Одеса: Астропринт, 2012. – 760 с.

29

ДОДАТКИ

30

ДОДАТОК А

Рисунок А – Складові й основні елементи Концепції «сталого

розвитку» Джерело: сформовано з використанням Концепції «сталого розвитку»

Концепція «сталого розвитку»

Сутнісні характеристики. Щодо моделі «сталого

економічного розвитку», то тут можна виявити такі її

характеристики як активність (спрямована на зміну

існуючих параметрів системи); еволюційність

(характер ініційованих змін поступовий);

синергетичність (передбачає взаємодію та

взаємозамінність економічних інститутів, передбачає

наявність компенсаційних механізмів розвитку);

збалансованість (високий рівень взаємодії із

зовнішнім середовищем).

- економічне

зростання;

- соціальний

прогрес;

- захист

навколишнього

середовища.

методологічна функція (означає формування понятійного апарату,методів

дослідження та визначення закономірностей соціально-економічного

розвитку); інформативна функція (визначає суттєві риси моделі, як джерела інформації); регулятивна функція (полягає в упорядкуванні соціально-економічних

відносин та забезпечує динамічну трансформацію об’єкта за певним вектором

суспільного розвитку);

мобілізаційна функція (відіграє стимулюючу роль у процесі реалізації певної

економічної моделі та дозволяє мобілізувати необхідні ресурси);

інтеграційна функція (забезпечує входження країни до системи міжнародних

економічних відносин та реалізацію її міжнародної

конкурентоспроможності);

прикладна функція (виступає інструментом удосконалення соціально-економічної

системи держави шляхом реалізації певних практично-організаторських дій або

певної стратегії розвитку).

31

ДОДАТОК Б

Рисунок Б – Основні аспекти функціонування регіону у рамках Проекту Джерело: побудовано і представлено з використанням [9,10,11,12]

ПРООН

Підтримка України на шляху сталого людського

розвитку, що спрямований на досягнення заможної,

демократичної та сильної держави, керуючись цілями

розвитку тисячоліття та Конвенціями ООН МІСЦЕВІ

ОРГАНИ ВЛАДИ

НАЦІОНАЛЬНІ

ОРГАНИ ВЛАДИ

ОБЛАСНІ

ОРГАНИ ВЛАДИ

МІЖНАРОДНІ

ДОНОРСЬКІ

ОРГАНІЗАЦІЇ

СПІВФІНАНСУВА

ННЯ І СПІЛЬНЕ

ПРИЙНЯТТЯ

РІШЕНЬ

АСПЕКТИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРОЕКТУ

СП

РЯ

МУ

ВА

НН

Я М

ІЖН

АР

ОД

НИ

Х П

РО

ЕК

ТІВ

НА

СТ

АЛ

ИЙ

РО

ЗВ

ИТ

ОК

ПОЗИТИВНІ

Поглиблення взаємозв’язків між суб’єктами

регіонального розвитку, розвиток потенціалів

регіонів, децентралізація управління, широке

залучення до співпраці приватних осіб,

удосконалення інституціональних основ управління,

посилення організованості регіональних утворень,

розбудова соціально-економічної інфраструктури,

реалізація мікро-проектів, спрямованих на

підвищення добробуту суб’єктів регіонального

розвитку, забезпечення енергозбереження в регіонах,

підвищення освітнього рівня, формування економіки

знань, забезпечення гнучкості та готовності до змін.

НЕГАТИВНІ

Низький рівень активності

регіональних суб’єктів, недостатнє

володіння інформацією, небажання

спільної праці, втрата інтересу до

роботи після закінчення проекту,

небажання фінансової участі

(відсутність власних фінансів),

відсутність міжрегіональної співпраці.

Спільний проект ЄС та ПРООН «Місцевий розвиток

орієнтований на громаду»

Співпрацює з громадами в усіх регіонах шляхом

упровадження ініціатив із самоуповноваження та

відродження громад для реального покращення рівня

їхнього життя на місцевому рівні. Багаторівневе

партнерство побудоване за участю обраних районів;

сільські або міські ради та місцеві громади формують

функціональну сферу дії Проекту. Їх вибір здійснюється

за допомогою відкритого конкурсу на основі критеріїв

оцінки соціально-економічних труднощів, особливо у

сфері охорони здоров’я, освіти, водопостачання,

енергопостачання та екологічної ситуації. Через процес

відбору Проект МРГ залучає найбільш незахищені

сфери (населення, райони).

РЕГІОНАЛЬНІ

ОРГАНИ ВЛАДИ

ГРОМАДИ

РАЙОННІ

ОРГАНИ ВЛАДИ

МІСЦЕВІ

ОРГАНИ ВЛАДИ

ЧИННИКИ ВПЛИВУ НА УСПІШНЕ ПЛАНУВАННЯ РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ

МАКРОЕКОНОМІЧНІ

ЗО

ВН

ІШН

І Ч

ИН

НИ

КИ

МІКРОЕКОНОМІЧНІ

(визначені поведінкою

окремих організацій)

МЕЗОЕКОНОМІЧНІ

(пов’язані з діяльністю

галузей, ринків)

МЕРЕЖЕВІ

(впливають на регіон через партнерські зв’язки різноманітного характеру з

точно відомими адресатами)

СОЦІАЛЬНІ («проникаючі» у регіон через психологічні особливості індивідуальної

та групової поведінки і інтереси, з одного боку, а з іншого –

пов’язаних із регіоном груп – акціонерів, керівників банків, представників муніципальних органів)

СЕРЕДОВИЩНІ

(визначаються соціально-економічним становищем у країні, діють не

вибірково і не мають конкретних і постійних адресатів )

32

ДОДАТОК В

Рисунок В - Пріоритетні напрями сталого розвитку регіону Джерело:представлено авторами з використанням концептуального підходу сталого розвитку за умов

використання місцевих громад

Пріоритетні напрями удосконалення

Визначення

організаційних

засад

функціонування

територіальних

громад

Розмежувати

повноваження

між

територіальни

ми органами

різних рівнів

Розмежувати

повноваження

між

територіальни

ми органами та

органами

виконавчої

влади

Визначити

потребу в

фінансових

ресурсах

для

здійснення

реформ

Зробити

територіальні

громади

підзвітними

перед

громадою і

державою

Рекомендовані

позиції SWOT-

аналізу

діяльності

територіальних

громад у

контексті

децентралізації в

Україні

Внутрішні

чинники, які вже

існують у громаді

і які можуть

змінюватися як

завдяки певним

діям у

територіальній

громаді, такі і під

впливом зміни

чинників

зовнішнього

середовища

Зовнішні чинники,

які вже існують за

межами громади або

можуть незабаром

виникнути і на які

кожна окрема

громада впливати

практично не може

(наприклад,

макроекономічна

ситуація у світі чи

державна бюджетно-

податкова політика в

Україні), але які

можуть впливати на

розвиток громади.

33

ДОДАТОК Г

Таблиця Г Матриця SWOT-аналізу аграрного виробництва

Південного регіону

Можливості (O) Загрози (T)

- зацікавленість інвесторів -

спроможність створення

мережевих структур; - реалізація

експортного потенціалу у низці

галузей; - розвиток логістичної

інфраструктури

функціонує у мінливих умовах

зовнішнього середовища; -

недостатня державна підтримка; -

зменшення чисельності населення;

- подорожчання виробничих

ресурсів; - форс-мажорні

кліматичні умови; - зниження

платоспроможного попиту

Сильні сторони (S) SO ST

- сприятливі кліматичні умови; -

наявність у достатній кількості

продуктивних земель; - вигідне

економіко-географічне положення;

- повсюдно розвинена харчова

промисловість; - значний науково-

освітній потенціал

- створення агротехнопарків та

інноваційних кластерів; - вихід на

закордонні ринки збуту; -

поглиблення інтеграції з іншими

регіонами та країнами ЄС

-впровадження енерго- і

ресурсозберігаючих технологій; -

популяризація споживання

місцевих та органічних продуктів

«локаворство»

Слабкі сторони (W) WO WT

- деградація земельних ресурсів; -

забруднення навколишнього

середовища; - застаріла техніко-

технологічна база багатьох

підприємств; - складна специфіка

фінансування сезонних

виробництв; - старіння кадрів у

сільській місцевості; - висока

ресурсомісткість виробництва

- розвиток горизонтальної та

вертикальної інтеграції; -

зміцнення економічної

спроможності об’єднаних

територіальних громад

- залучення інвесторів; -

використання лізингу для

оновлення обладнання; -

впровадження соціальних програм

для молодих сімей у сільській

місцевості

Джерело: складено авторами

34

ДОДАТОК Д

Рисунок Д - Пріоритети забезпечення сталого розвитку сільських

територій регіону Джерело : представлено за результатами [14, с. 118]

СТ

РА

ТЕ

ГІЧ

НІ

СК

ЛА

ДО

ВІ

ЗА

БЕ

ЗП

ЕЧ

ЕН

НЯ

СТ

АЛ

ОГ

О Р

ОЗ

ВИ

ТК

У С

ІЛЬ

СЬ

КИ

Х Т

ЕР

ИТ

ОР

ІЙ Р

ЕГ

ІОН

У

Мета

Забезпечення сталого розвитку сільських територій на засадах збалансування відносин між її

економічною, соціальною складовими в умовах децентралізації влади

Стратегічні

Цілі

Забезпечення населення регіону якісними продуктами харчування;

Задоволення підприємницьких інтересів суб’єктів господарювання;

Збалансоване природокористування;

Забезпечення зайнятості та підвищення рівня доходів населення, що мешкають на сільських

територіях;

Інтеграція суб’єктів господарювання сільських територій регіону до загальнодержавних та

європейських ринкових процесів.

Цільові орієнтири реалізації

Стратегічних складових

Збільшення обсягів виробництва продукції, на якій спеціалізується сільські території регіону;

Розширення виробництва екологічної чистої та органічної продукції;

Впровадження ресурсозберігаючої та ресурсовідновлюючих технологій;

Зменшення кількості відходів та забруднюючих речовин, утилізація відходів на основі

використання їх на вторинних енергетичних ресурсів;

Підвищення рівня зайнятості і якості життя сільського населення регіону.

Пріоритетні напрями

досягнення стратегічних цілей

- Збалансування структурно-функціональної організації суб’єктів господарювання сільських

територій регіону, зокрема – збільшення кількості сімейних кооперативів та середніх

підприємств;

Збалансування процесів екологічного відтворення природно ресурсного потенціалу сільських

територій регіону;

Розвиток інфраструктури невеликих сіл та селищ міського типу.

Механізм реалізації стратегічних

складових

Стратегічні складові забезпечення сталого розвитку сільських територій регіону доцільно

реалізувати шляхом виконання Стратегій економічного та соціального розвитку регіонів.

Необхідним є розробка цільових програм сталого розвитку регіону в цілому та територіальних

районів зокрема.

Моніторинг та оцінка

ефективності реалізації стратегічних складових

Моніторинг та оцінювання ефективності реалізації стратегічних складових слід проводити

обласним, районним, державним адміністраціям із залучення наукових установ, неурядових

організацій, незалежних експертів, громадськості і та інш.

35

ДОДАТОК Е

Рисунок Е – Оцінка регіонів України за рівнем ризику від втрати

та ушкодження об’єктів довкілля в результаті небезпечних ситуацій Джерело: розраховано з використанням статистичної інформації

36

ДОДАТОК Ж

Рисунок Ж1 – Пілотні організації громад за Проектом МРГ Джерело: розраховано з використанням даних соціологічного дослідження Київського міжнародного

інституту соціології за результатами впровадження Проекту ЄС та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований

на громаду»

Рисунок Ж2 – Районні ресурсні центри громад, створені у рамках

Проекту МРГ-1 Джерело: розраховано з використанням даних соціологічного дослідження Київського міжнародного

інституту соціології за результатами впровадження Проекту ЄС та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований

на громаду»

37

ДОДАТОК З

Рисунок З – Кількість мікропроектів, затверджених і реалізованих із

початку впровадження Проекту МГР Джерело: розраховано з використанням даних соціологічного дослідження Київського міжнародного

інституту соціології за результатами впровадження Проекту ЄС та ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований

на громаду»

38

ДОДАТОК К

Таблиця К Напрями, передумови, результати запровадження

адаптаційного підходу у гарантуванні екологічної безпеки держави Передумови запровадження Напрями запровадження Результати запровадження

1 2 3

Глибина і масштаби

екологічних проблем

Реалізація регіональних

програм зі збереження

навколишнього середовища,

контроль за реалізацією

передбачених програмами

заходів, забезпечення

фінансування

Зміна пріоритетів у розвитку

суспільства з огляду на

збереження навколишнього

середовища, зниження

навантаження на екосистеми

через скорочення рівня

ресурсоємності виробництв

Міжнародні зобов’язання Виконання передбачених

заходів, які ратифіковано

Глобальною екологічною

угодою

Підвищення іміджу держави,

приєднання до світової

спільноти у вирішенні

екологічних проблем людства

Наявність державних і

регіональних програм з

раціонального

природокористування і

природного відтворення

Коригування державних і

регіональних програм зі

збереження навколишнього

середовища у напряму

апроксимації (наближення)

законодавства з охорони

довкілля до права ЄС

Формування передумов до

забезпечення екологічної

безпеки регіонів держави,

збереження природних ресурсів

за видами, підвищення

інвестиційної привабливості у

залученні «еко-інновацій»

Фінансові можливості реалізації

заходів

Запровадження мотиваційних

заходів з метою запровадження

інвестиційних проектів у

напряму екологізації

виробництв у галузях економіки

держави, окремих її регіонах

Підвищення пріоритетності

природоохоронних заходів у

розподілі коштів державного і

місцевих бюджетів, активізація

співпраці з інвесторами,

забезпечення гарантій

виконання інвестиційного

договору

Інвестиційні можливості

держави

Забезпечення передумов до

підвищення рівня інвестиційної

привабливості держави і

окремих її регіонів у напряму

нарощування обсягів «еко-

інновацій»

Нарощування питомої ваги

інвестиційного забезпечення

природоохоронних заходів, у

тому числі участь держави у

фінансуванні заходів на

державному й місцевому рівнях

Рівень і центри відповідальності

за виконання програм

Посилення контролю за

дотриманням передбачених

програмами з охорони

навколишнього середовища

заходами, підвищення рівня

відповідальності у розподілі

фінансування

Забезпечення виконання

міжнародних зобов’язань у

напряму збереження

навколишнього середовища

Рівень екологічної свідомості

суспільства

Запровадження освітніх

програм з підвищення рівня

екологічної свідомості

Зміна свідомості суспільства,

зростання ролі і підвищення

результативності діяльності

екологічних організацій, у тому

числі громадських Джерело: авторська розробка